Із передової на футбольне поле - інтерв'ю військового Володимира Кулая

Арбітр РОАФ Володимир Кулай із третього дня повномасштабного вторгнення захищає нашу батьківщину зі зброєю в руках. Пішов добровольцем. Встиг повоювати на усіх напрямках. Приїхавши у нетривалу відпустку до Рівного, попросився відсудити один футбольний поєдинок. Йому дозволили. Відтак військовий став на годину арбітром поєдинку Меморіалу Володимира Шморгуна між Калиною та Маяком. 

Про емоції та війну читайте у нашому інтерв’ю.

• Востаннє судив поєдинок більше півтора роки назад. Було нереальне бажання згадати як це. Їдучи до Рівного, відразу набрав голові Комітету арбітрів Миколі Васюті і сказав, що дуже хочу хоча б один матч провести, згадати ті емоції. Щоб не переживати через війну і спогади, які із нею пов’язані. Хотів повернутися у звичне, рутинне життя до війни. 

Вдалося відкинути думки про війну на футбольному полі? Які емоції?

• Якщо брати загалом, то так. Повернулося на час гри відчуття спортивного адреналіну. Радий був побачити гравців, своїх колег по арбітражу. Та й загалом, було незвично відпочивати на футбольному полі, а не в бліндажах та окопах. Емоції позитивні. Сумував за футболом. Було приємно повернутися в таку атмосферу. Своєрідна ностальгія. Бажаю усім, повернувшись із передової, витрачати час на те, що приносить задоволення. 

Чи потрібний футбол під час війни?

• Я б поділив футбол на дві складові. Перша - це збірна України та команди Прем’єр-Ліги. Футболісти, які грають на такому рівні дуже сильно допомагають нашим військовим. Знаю про такі історії від хлопців із багатьох бригад. Також, коли на фронті є час для відпочинку, то військові дивляться матчі, обговорюють моменти. Буває, що навіть сваряться через певного футболіста. Комусь він хороший, комусь навпаки. Друге - це обласний та районний рівні. Дуже багато гравців такого штибу зараз із зброєю в руках боронять нашу державу. Рано чи пізно, будь-хто з тих, хто грає, може піти воювати. Така віддушина, як футбол, має бути, щоб не зруйнувати те, що будувалося роками. Багато хто каже, що не доречно проводити матчі, але я так не вважаю. На футбольному полі ти отримуєш позитивні емоції і це добре у тій ситуації, коли навколо один негатив. Плюс військові повернуться із перемогою і продовжать грати за свої команди. Футбол на місцях має жити. 

На яких напрямках воював?

• Був на Херсонському, Миколаївському, Луганському, Донецькому напрямках. Зараз не можу сказати де ми базуємося, але теж доволі гаряча точка. Всюди важко. Так, зараз найважчі бої йдуть в Бахмуті. Але в інших місцях теж не стихає. Треба не забувати, що війна виграється не однією великою, а багатьма маленькими перемогами. Про це треба пам’ятати і намагатися, якщо є можливість, допомагати військовим. Такого як легше і важче, то немає. Є просто місця де інтенсивніші бої. 

Чи були ситуації, з яких міг і не вибратися?

• Було два таких моменти, що прощався із життям, як би це не звучало. Але Бог на світі є - книга долі написана. 

Коли для тебе розпочалася війна?

• Як доброволець записався на 3 день повномасштабного вторгнення. Були дуже важкі бої на початку. Всюди щось відбувалося. У мене за плечима була військова кафедра, тому вирішив йти. Подзвонив своєму ротному по кафедрі, сказав йому, що пора й мені йти. Я відчуваю, що там я буду потрібний. Якщо відверто, то не шкодую про це рішення. За весь час війни це моя друга відпустка, але я знаю чому я там і для чого це мені.